В цілому ряду репресивних кампаній, здійснених на території України комуністичним режимом, своїм цинізмом і нелюдськістю виділяються переслідування й депортація цілих народів.

Постанова Державного Комітету Оборони від 11 травня 1944 року, підписана особисто Сталіним, завершила процес примусового витіснення кримськотатарського народу з власної землі, який розпочався одразу після анексії Криму російською імперією у 1783 році.

На світанку 18 травня, а в деяких населених пунктах напередодні, 17 травня, було розпочато депортацію кримських татар. 

Залучений особовий склад відзначився жорстокістю: операція відбувалася із застосуванням насильства. У більшості випадків кримським татарам не пояснювали, що відбувається, куди саме їх везуть, а на збори давали не більше 15 хвилин. Таким чином, кримські татари покинули власні домівки не готовими до довгої та виснажливої дороги, не кажучи вже про облаштування на чужині. Згідно з Постановою, депортація мала бути завершена до 1 червня 1944 року, проте радянський репресивний апарат було вкотре використано для «перевиконання плану».

Радянський режим здійснював депортацію, використовуючи значну кількість репресивних органів — із залученням 23 тисяч солдатів та офіцерів НКВС, 9 тисяч оперативників НКВС і Народного комісаріату державної безпеки, 100 легкових, 250 вантажних автомобілів, 67 ешелонів.

Вже о 8 годині ранку 18 травня 90 тисяч кримських татар було завантажено у 25 ешелонів, які складались з товарних вагонів. 48 400 кримських татар у 17 ешелонах вже були депортовані до Узбекистану.

19 травня було депортовано в товарних вагонах ще 165 515 кримських татар.

Тривалість вбивчого шляху депортованих до місць спецпоселень в товарних вагонах тривала в середньому 2-3 тижні. Дорогою, у тісних вагонах, без їжі, води та медичної допомоги, від голоду та хвороб загинуло 7000-7900 кримських татар.

Геноцид також унаочнювався діями радянського режиму зі стирання пам’яті щодо кримських татар з історії Кримського півострова: переглядалася кримська історія, впроваджувалися російські імперські наративи про «одвічно російський» Крим, цілеспрямовано та масово поширювалися міфи про «народ-зрадник».

Відбувалося заміщення корінного населення Криму колоністами. Насамкінець, 25 червня 1946 р. Верховний Совєт РСФСР прийняв Закон, яким затвердив перетворення Кримської АРСР на Кримську область.

Трагічна історія депортації кримськотатарського народу замовчувалася в СРСР протягом десятирічь. Заборонялася мова, культура корінного народу України. Кримські татари були не просто позбавлені батьківщини, але й власного імені, мови, історії, ідентичності.

Після смерті Сталіна кримським татарам так і не повернули їхні права та не дозволили повернутися на батьківщину.

Фактично, заслання тривало.

Попри заборону, починаючи з 1967 року, кримські татари робили чисельні спроби оселитися на власній землі, в Криму.

З початком «перебудови» нащадки депортованих почали повертатись до рідних країв.

Тільки після розпаду СРСР, у незалежній Україні, ми можемо вшанувати пам`ять жертв геноциду та говорити правду про злочини проти людяності, які й зараз пробує повторити росія, але вже в більших масштабах.

Після незаконної анексії Криму в 2014 році російська влада продовжує дискредитацію та утиски кримських татар, що проживають на півострові.

Але ми не полишаємо боротися за повернення Криму та інших територій, що тимчасово окуповані росією, підтримуємо активістів, які перебувають у ворожому ув’язненні й ніколи не забудемо, що це – частина України.